Prom

 Пізно я взялася писати про випускний - стільки всього після нього відбувалось, що дуже складно зосередитись на якихось певних думках. Але не виходить оминути саме цей пам'ятний день, коли ми офіційно прощаємось з дитинством. Не хотілось туди йти, надто дивні події розростались напередодні, та й у сам "той самий день" нерви танцювали дикі танці. Та таки все сталось так, як мало статись.
 Мені ніколи не подобалось, коли на випускні  замовляли фотографів, відеозйомку, модні машини, влаштовули циркові шоу і декорували приміщення під гламурну світську вечірку. Ніколи не розуміла дівчат, які одягались як дамочки з траси чи заслужені кінозірки. І абсолютно ніколи не могла спокійно сприйняти навмисний пафос цього майже дитячого дійства. Випускний - свято дорослого життя. І його суть не продемонструвати дорогу сукню, наробити мільйон фото і напитись до чортиків, а востаннє в дружньому колі поспілкуватись з одноклассниками, подякувати вчителям, відсвяткувати свій довгоочікуваний випуск і вперше (для когось воно справді так) до ранку не повернутись додому. Це - маленька свобода, крок в незвідане. То навіщо опошлювати невинність цього дня?
 Наш випускний вдався на славу. Усі виглядали красиво, трішки по-дорослому, ділились планами на майбутнє і цілком культурно проводили час. Так, дехто випив трішки забагато, хтось бовкнув лишнього, батьки взагалі добряче перебрали алкоголю, та і завершення було не таке, як хотілось, але загалом свято залишилось в нашій пам'яті теплим і дружнім. Вперше недружній божевільний клас настільки близько спілкувався і радів один за одного. А після все змінилось до неможливості. Ми перестали холодно відноситись до тих, з ким вчились 11 років! Для мене таке взагалі стало дивом дивним, бо я тричі міняла школу і провчилась з ними трішки менше, ніж 10 років. Не дивно, що випусники чекають від свого останнього шкільного балу чудес і магії :)
 Єдине - всю ніч лив дощ, тому світанок прийшлось зустрічати з Сашком удвох, в машині, завернувшись в його пальто.