середу, 20 березня 2013 р.

again

 Хто не спить вночі? Марта не спить. Знову замислюється над своїми надуманими проблемами. За довгий час накипіло думок, роздумів над минулим і теперішнім, емоцій і почуттів. І не знаю, з чого варто було б почати...Мабуть, писатиму в хронологічному порядку, так, як все з'являлось в моїй голові.
 А час таки летить невпинно. Білявчик загубився в спогадах, так легко, майже безболісно. Дивно. Ось так день-другий і вже ніякого кохання. Та чи кохання це було? Гарні слова, обійми, мурашки по тілу, спалахи емоцій, таке бла-бла-бла, а якщо по суті, чим воно відрізнялось від попередніх почуттів? Хіба так вперше?
 З ним я пережила безліч приємних моментів, навчилась терпіти, чекати, усвідомила свої помилки, розбила вщент свою наївність і мрійливість. З однієї сторони, в мені більше немає такої концентрації інфатильності, а з іншої - сумно втрачати частинку себе. Я перестала давати обіцянки, кидати слова на вітер, топитись в почуттях. Подорослішала? Ніби ні, просто зробила висновки і сприйняла все як хороший досвід. Зрештою, я  не змінилась, лише навчилась багато нового.
 Наше розставання було на диво спокійним, але дуже дивним - його п'яний телефонний дзвінок і мої абсолютно пофігістичні відповіді, немов ще зовсім недавно я не говорила того багатозначного "кохаю". В той момент мені насправді було однаково, бо стосунки на відстані рано чи пізно вичерпують себе, вони не мають майбутнього. Тим більше у дітей, яким всього 17. Все ж казки не завжди закінчуються добре, так було б нудно жити, тому  я закрила ці наївну пошарпану книжку і запхала подалі у власну голову. Пора починати жити в реальності, досить вже ховатись у власному світі, ідеалізуючи усе навколо.
 Але ж не може бути в мене все так просто -  з наступного дня життя почало нову божевільну історію. Подзвонив Сашко, з яким я познайомилась напередодні, і запропонував зустрітись, трохи більше дізнатись один про одного. День за днем ми знаходили один в одному щось знайоме, непомітно почуття знову заволоділи мною. Мене настільки дивувало це все, що я навіть не могла якось зібрати речення, щоб написати. Та і досі не можу до кінця скласти думки, щоб розповісти про нього, настільки це все мене зачепило.

Немає коментарів:

Дописати коментар