memories

 Знову згадую минуле...Це мене страшно ламає. Ненавиджу! Терпіти не можу спогади, особливо такі солодкі, приємні, які пробирають до мурашок і змушують плакати. Чи то від щастя, чи то від горя, що нічого вже не повернеш. Люди люблять посидіти ввечері, закутавшись в теплу пелену минулого, а я боюсь. І не тому, що хочу забути, просто боляче на душі, хоч і посміхаюсь. Просто не люблю незакінчені казки, обірвані фрагменти пам'яті, але все закінчується саме так - раптово і несподівано. Дурна? Таки дурна. Скільки ж було тих, кого страшно втрати! Скільки радості, щастя, тепла! А все ж втратила...І ніби не винна, ніби вони самі, але мучить не менше. Здалось, курити хочу, так ні! Мріяти. Ці відчуття подібні - крутить свідомість, аж поки не втягнеш в себе бажанний примарний дим. Ось сиджу, мрію і далі болить, бо мрії ті ж самі, що раніше.