четвер, 24 січня 2013 р.

same

 Білявчик.
 Тепер тільки уявний. А той, що реальний, зник і нема більше. Сховався в кілометрах холодного простору між нашими ще гарячими серцями.
 І насмішки...Колючі, скривавлють душу. Тобі не болить? А мене розриває на шматки, чесно. Від
кохання, від власної дурості, від тих помилок, які тебе бісили. Не хочеться втрачати те, що так щиро звучало...Пам'ятаєш наш Підкамінь? А Республіку? Те, як я засинала на твоїх колінах? Перші дотики наших тіл? Обіцянки? Мрії? Як я плакала? Наші суперечки? Ліжко в моїй кімнаті? Львівський вокзал? Ванну на Дорошенка? "Цю ситуацію"? Луцьк? Мої істерики? Мурашки по тілу? Давай загубимось в наших спогадах...
 5м10д. А прошло ніби все життя.
 - люби далі. я не проти.
 - так і роблю.
 І робитиму! Я виросту, в мене будуть діти і чоловік, улюблена робота, нові заморочки, але я буду любити. Я всіх вас люблю. Знаєш, в серце просто так не впускають...Бо звідти дороги вже нема. Можливо, це таке собі  психологічне блядство - ось ці мої "люблю тебе" і "тебе люблю". Все ж звичніше називати прив'язанністю.
 Дивна. Дурна. Невизначена. Боже, та взагалі мозгами поїхавша! Зате надто наївна і самовіддана. Смієшся? Смійся, але пам'ятай.
 Ми були такими милими дітьми...

четвер, 17 січня 2013 р.

albescent

зелений чай з присмаком цигарок
холодні долоні, розбиті об уявні стіни
запах мандарин - вже такий остогидлий
надворі ніч. саме той напівреальний світ.
а мене все далі хитає від присмаку димного чаю

 Ось знову хилить. Ні мріяти, ні спати, ні відкрити комусь душу. Його прекрасні очі - моя невиліковна хвороба. Він примара, його не існує. Це лише вигадки моєї божевільної уяви. Хто? Він. Той.
 Як струмом по тілу. Воно завжди так, коли думаю. Коли пригадую дрібниці, що ми пережили разом: в обіймах засинали, мріючи про власне небо. А зараз загубився ще один день і з ним усі проблеми. Правда, вони повернуться зранку, щоб змусити мене ненавидіти наступний без/реальний день. Але варто тільки закрити очі - і знову він, бажанний і пристрасний, трохи зверхній, зворушливий, з пронизливим душу поглядом і розтріпаним білявим волоссям.
 Ніч зігріває. Засніжені січневі дні ні краплі не холодні - вони нестямні, повністю мої. Я подарую їм себе, розчинюсь в асфальтових океанах. Уві сні, тільки уві сні.
 Мій уявний білявчик, моє біснувате alter ego оберігатиме ті сни.





Listen or download Nomy Cocaine for free on Prostopleer

понеділок, 14 січня 2013 р.

beloved

 Вони як день і ніч. Сонце і місяць. Вода і вогонь. Вони зовсім різні, але однаково важливі. І страшно втратити обох. Та я знаю, що цього ніколи не станеться, бо...так не буває. Такі люди не губляться, тільки ненадовго зникають.
 Як би не було, а в пам'яті вони залишаться назавжди. Знаєте, яка вона, пам'ять? Можна забути алгоритми, формули, навіть своє ім'я, але ті, хто подарував щастя, не забуваються.
 Цікаво те, що з обома я дуже схожа, а вони між собою повні протилежності. І в мене до них якесь кохання. Ні, не те, до якого звикли люди, інакше - щире, невинне, вічне. Без ревності, сліз і нестримного фізичного бажання, єдине, що обійматись хочеться і топитись в тих справжніх почуттях . Завжди. Здається, саме так треба любити.

пʼятницю, 11 січня 2013 р.

memories

 Знову згадую минуле...Це мене страшно ламає. Ненавиджу! Терпіти не можу спогади, особливо такі солодкі, приємні, які пробирають до мурашок і змушують плакати. Чи то від щастя, чи то від горя, що нічого вже не повернеш. Люди люблять посидіти ввечері, закутавшись в теплу пелену минулого, а я боюсь. І не тому, що хочу забути, просто боляче на душі, хоч і посміхаюсь. Просто не люблю незакінчені казки, обірвані фрагменти пам'яті, але все закінчується саме так - раптово і несподівано. Дурна? Таки дурна. Скільки ж було тих, кого страшно втрати! Скільки радості, щастя, тепла! А все ж втратила...І ніби не винна, ніби вони самі, але мучить не менше. Здалось, курити хочу, так ні! Мріяти. Ці відчуття подібні - крутить свідомість, аж поки не втягнеш в себе бажанний примарний дим. Ось сиджу, мрію і далі болить, бо мрії ті ж самі, що раніше.






четвер, 3 січня 2013 р.

атятя

 Нарешті прийшли мої тонельки на 22мм^^. Правда, я трішки протупила...Треба було відразу на 24-26 мм брати, бо ці якісь маленькі.

 А ще сьогодні захотілось поекспериментувати з волоссям, якось дурнувато вийшло, зате не видно попалених кінчиків.

new year

 Вже пройшло три дні від нового року, а я все ще не можу прийти в себе. Все пройшло якось дивно і незрозуміло. З самого початку мені хотілось святкувати або з коханим, або з друзями, а вийшло так, що було все на купу. Починалось добре - знайомства, жарти, алкоголь. Дехто встиг напитись ще до привітання президента, а комусь і до ранку було мало. Тоді ще відчувалась якась радість і романтика - Сашко ввімкнув "нашу" пісню, я сиділа з дурнуватою усмішкою і згадувала наш божевільний рік. Пообіцявши йому побути тільки з ним, коли всі заснуть, мені зайшло втікти з подругою на балкон. Не знаю, скільки ми там розмовляли, але Саша за той час встиг напитись. Прийшов до нас, ліг подивитись фільм, обійняв мене...і заснув. Всі намагання його розбудити закінчувались матами. Через пару годин позасинали майже всі. На кухні засиділись тільки я і ще один хлопець. Мені було не до сну...Неприємно ж, коли плануєш собі чудовий вечір і все іде наперекосяк. Ось так розмовляли про дурниці до самого ранку, а потім ми з Олею пішли. Не хотілось бачити Сашу...дуже не хотілось.
 Попустившись вдома і все прокрутивши я зрозуміла, що не все так погано, навіть добре. Все ж люди були милі і атмосфера затишна. Тому ні про що не шкодую)



Listen or download Jack Russell 2 минуты for free on Prostopleer

wish


 Нарешті зібрала всі мої улюблені няшки, які я дуже хочу, але поки не можу собі дозволити. Нехай це буде моїм маленьким стимулом)